ГАРДАРІКА – евфонічна назва сучасного львівського рок-гурту високого й вільного лету.
Назва походить з давноминулих віків. Словом "Гардаріка" древні скандинави охрестили Північно-Західну Русь, подивовані значною на той час урбанізацією, що в перекладі й означає "Країна Міст".
Музичні обшири стилістики гурту коливаються в межах від меланхолійного екзистенціалізму до задиркуватої грайливості, чи навіть відверто-бурлескної ґротесковості й химерних містифікацій. Ці музиканти не ініціалізують себе з ані якими мистецькими течіями чи усталеними суспільними вподобаннями й ідеями, крізь їхню творчість пульсує міцна самобутня довершеність, яка в свою чергу є поза межами простору й часу.
Ранок. Літо року 2003. Холодне пиво поступово повнило келих з емблемою "Львівське”, піна безапеляційно перетинала скляну межу й млосно агонізувала на столі якраз тоді, коли пальці неквапом обійняли скло і піднесли чару до губ…
Саме під час такої звичної процедури у славетного українського барда і поета Миколи Сопінки блисконула не то шальона ідея-фікс, не то просто думка: набрати б то пацанів, стати б соло-ґітаристом і грати те, що заманеться – просто гарних струнких… музичних композицій… В будь-якій справі, – думалося йому далі, – головне створити основу, ядро з людей, які готові йти до мети за будь яких обставин.
Славетний український бард і поет Микола Сопінка поцілив у саме яблучко у своїх ранкових візіях. Вже з того ж ранку здавалося б ефемерне пророцтво почало збуватися. Сформувався перший склад:
Микола Сопінка – соло-ґітара;
Юрій Асютін – ритм-ґітара;
Сергій Тищенко – барабани.
Ось основа, яка поклала початок майбутнього гурту "ГАРДАРІКА"…
(Власне, останній уперше побачив зблизька свій інструмент на першій репетиції… Так відважні музики починали з найкруглішого нуля, вперше гупали в барабани, вперше змінили акустичних трембітівіських монстрів на електричні ґітари…)
Датою заснування гурту можна вважати 18 грудня 2003 року, саме тоді, напередодні свята святого Миколая, в одній із львівських кав’ярень, за келихами доброго пивка, офіційно народилося те щось, перевтілилося з напівапсурдарних феєричних містифікацій в матеріальну й пульсуючу екзистенцію, натхненно випурхуючи з теплих уст щасливих батьків, які в ту священну мить відверто й щиро повірили у своє дитя…
Згодом до гурту приєднується бас-ґітарист, флеґматично-професійний музикант, який вже тоді музикував не в одному поважному гурті, Олександр Нагорний.
І поїхали перші репетиції, і постало питання зі співами, бо хоч які б не були віртуозні музики, та все ж віршів славетного українського поета Миколи Сопінки не зіграють.
Михайло Казаков – перший вокаліст гурту "ГАРДАРІКА", який робив разом зі всіма напевно (напевно?!) найважчі кроки – перші пісні, перші виступи на "Червоній Руті" й "Тарасі Бульбі", перші записи, перші шанувальники й (що вагоміше, глибше й знаковіше) шанувальниці, перші суперечки… Минає трохи більше року й вокаліст залишає гурт. За випадком долі, чи то пак – з легкої руки ударника "ГАРДАРІКИ", місце Михайла Казакова переймає Олександр Фразе-Фразенко харизматична постать львівської мистецької богеми нової ґенерації. Саме в той час вони разом подумували про відродження леґендарної музичної формації "ІНША СТРУКТУРА", але це вже інша історія…
Стиль музики в гурті диктує трохи настрій, трохи пиво, трохи дівчата… Штатними поетами є соло-ґітарист Микола Сопінка й вокаліст Олександр Фразе-Фразенко, напевне до них найчастіше навідується муза, чи то одна на двох, чи то до кожного своя (-ї)!?... Також – поезії велетів світової й української літератури, таких як Леопольд Стафф, Ігор Калинець, Мойсей Фішбейн та ін…
Отже, холодне пиво та гарні музи, фірмові ґітари та нікелеві струни, драйвовий звук та хороші друзі, з якими впевнено себе почуваєш на будь-якій сцені і не тільки…